Тетяна Годованець
Таланти економічного факультету
Роман Угорський
***
Душа болить, спокою в ній немає...
Щось мучить мене там у глибині...
Коли її я бачу - серце крає,
І хочеться побути в самоті.
В цю мить одне на думці маю:
"Моя ти, зіронько, тебе одну люблю".
Як тільки випаде можливість - її я міцно обійму.
Тепер, коли - це все я уявляю
У серці невимовні почуття:
Воно кричить, пече, палає -
Його ніяк не вгомонить.
Витримати? Вже сил немає...
Їй всеодно, вона нічого не відчуває,
Її серденько, не болить
Хтозна чи вона це прочитає
Хіба від цього зміниться хоть щось?
А я пишу, пишу й не знаю
Як спокій у душі моїй знайти ?
Життя - театр, ти актор...
Життя - театр, ти актор,
На щастя сам обираєш свою роль
Обираєш тут Ким бути,
Як зіграти і Де бути,
Саме ти складаєш свій сценарій
Тут місце для втілення мрій.
Життя – театр, ти актор
і зіграй ти так цю роль
щоб люди запитали в тебе: «Як?»
Щоб був для них ти Еталоном ,
І провели тебе низьким поклоном.
Угорський Роман - студент економічного факультету, активний учасник студенського життя.
Роман - непересічна особистість, людина, яка гармонійно поєднує розумовий та фізичний розвиток. А ще в цього хлопця - прекрасна душа! Адже тільки людина з такою душою могла написати такі прекрасні поезії.
Михайло Волнянський
Михайло Волнянський- студент економічного факультету і просто неординарна особистість.
З Михайлом я познайомилась через його прекрасний твір, який ви,читачі, матимете можливість осягнути. В ньому ви не знайдете щасливого кінця, але й життя не Голлівуд! Тим не менше на якусь долю свого життя ви зануритись в зовсім інший світ, трохи лячний, але по-своєму чаруючий.
( на сайті подані тільки уривки, повна версія доступна в спільноті СТУД-Креативу:https://vk.com/s.t.u.d.creative)
Істина
Або зустріч з Гравцем
<...Мабуть, не існує у цьому світі істинного щастя. Кожна людина – це окрема трагедія з планетарним масштабом, яка лише іноді прикривається невеликою маскою ще меншої комедії. У всіх ця маска різна: родина, гроші, влада. Але найчастіше, як і у моєму випадку, це алкоголь. Кожен вечір після роботи я приходжу в бар і п’ю, думаючи про вічне. Просто не хочу йти до пустої та холодної домівки.
Хоча і тут не має затишку – всі приходять з такою ж метою, як і я, й не має тут щасливих обличь або шумних кампаній, які просто прийшли розслабитись: всі вони полягли або ще вмирають у кривавій та жорстокій громадянській війні. Я сам чудом вирвався звідти. Хоча буде більш правильним сказати, що я пробив собі шлях назад, пройшовши по головам мертвих революціонерів. Досі я прокидаюсь посеред ночі, чуючи їх останні крики після чергового залпу Королівських сил, у рядах котрих був і я, не зважаючи на те, що не підтримую ні ту, ні ту сторону.
Зараз я все більше і більше починаю задумуватись про те, навіщо взагалі було так хапатися за життя, яке, в результаті, перетворилось на існування...>
Тетяна Ангелович
Спогади дитинства
Кожна людина,
Рано чи пізно,
Загляне в минуле,
І поглядом ніжним,
Згадає усе, що було раніше:
Як мати колиску качала тихіше,
Ніж подих вітру,
Що у степу віяв,
Ніж шум повітря,
Що розносив гілля,
І легенько розтріпував твоє волосся,
А образ житового колосся
Не виходить з думок твоїх,
І у маленьких ручках своїх
Ти додому собачку приніс,
Яка мило цілувала твій ніс.
Ці образи дитинства
Не щезнуть з пам’яті ніколи,
І особливо – спогади буденства,
Коли ти вперше пішов до школи.
Маленький джентльмен у костюмі,
І дідо грає на бандурі,
В матері очі слізьми залились
І на синочка свого задивились…
А коли уже за плечима
Залишились роки шкільні,
То великими кроками своїми
Ти робиш перші успіхи в житті.
І ось уже пізнавши смак вершини,
Ти розумієш, що для тебе
Не може бути краще, ніж руками,
Обіймає людина, дорожча за себе!
Згодом продовжив ти рід людський,
Що опанував наш світ земний,
І тепер, з посмішкою на лиці,
Згадуєш усе, що було в твоєму житті.
Ангелович Тетяна - студентка 3-го курсу, староста та обдарована особистість, яка успішно себе проявляє не тільки в навчанні, а й поза ним: танці, музика, поезія. Впевнена, це не весь список!
Найніжніші, найщиріші та такі невинні спогади - це спогади з дитинства, якими автор цього чудового вірша ділиться з вами, читачі. Вірша, кожен рядок якого оповитий теплом.
До 45-ччя економічного факультету
На економічному факультеті навчаються талановиті та різносторонньо розвинуті особистості, які успішно себе проявляють не тільки у навчанні, а й поза ним. Однією із таких сфер є література, зокрема, її поетична частина.
Якщо якийсь скептик скаже, що людина, яка пише вірші – не може бути професіоналом в економічній сфері, в мене знайдеться 1001 контраргумент на це!
Найсильнішим з них буде той, що економіка – це справа розуму, а поезія – душі!
І як сказав колись один відомий: «Талановита людина – талановита в усьому!». Саме такими є студенти економічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича!
***
Давай з тобою станемо дітьми
І будем знов життю радіти щиро.
Дивись, ми можем просто вірити в казки
І сподіватись тільки лиш на диво!
Забудь на мить про всі твої проблеми
І викинь з голови дурні думки.
Повір, життя це не самі лиш теореми,
А й різнобарвні повітряні кульки.
Ти посміхнись мені у відповідь, не бійся
Здаватись деколи хоч трішечки дурним.
Життя штовхає в прірву, а ти смійся,
Бо не важливо, що станеться за мить.
Важливо, що ми зараз тут щасливі!
Важливо, що ти поруч завжди є!
Давай з тобою зараз будемо сміливі,
Тримай за руку завжди так мене!
Ірина Собко
Ірина Собко - студентка 1-го курсу, спеціальність міжнародна економіка, активний діяч в складі парламентської групи, автор статтей S.T.U.D Creative. Наздичайно позитивна та натхненна особистість.
Іра - та людина, яка випромінює море позитивних емоцій та заряджає ними всіх оточуючих!
Андрій Шкільнюк
***
Дванадцяту ніч темним степом іду,
Не бачу нічого, не чую нікого.
Без тебе, кохана, ще мить – і впаду,
Загублю всі мрії в тумані густому.
Не дай мені впасти на землю сиру,
Бо сам я, без тебе, не встану нізащо.
Ти знай, що одним лише тихим «люблю»
Ти зцілиш умить мою душу пропащу.
Проте не кидай свої фрази вітрам.
Якщо не кохаєш, то краще мовчи.
Якщо не кохаєш – лишайся одна.
Я ж буду тебе пам’ятати завжди.
Андрій - студент 1-го курсу економічного факультету. Надзвичайно веселий та щирий хлопець! Активний діяч факультету, учасник багатьох заходів, призер читацького конкурсу поезії та автор натхненного вірша, що справа!
***
Здравствуй, мой дивный странник,
Блуждающий по мутному скверу.
Прохожий или судьбы посланник?
Я не знаю тебя, но я тебе верю.
Мы встретились в абсолютном молчании.
Молча прошлись, наблюдая за небом.
Но всё же, я верю тебе, дивный странник.
Словно ты рядом, где бы ты не был.
В тишине слишком громко мы слышали мысли,
Потом улыбнулись и шли под руку вместе,
Не глядя в глаза поникшим и кислым.
Какие же, странник, принёс ты мне вести
Чудно́ ощущать, что мы знакомы всю жизнь.
Хотя перекинулись лишь парочкой взглядов.
Почему так легко с тобой, странник, скажи!
Почему я не чувствую уличных ядов?
Ты дальше молчишь, но это неважно.
Я больше не буду разгадывать ребус.
Просто пойду за тобою отважно.
А направлялся ты прямо на небо...
Аліса Козолуп
Козолуп Аліса - студентка 3-го курсу спеціальності "Обліку, аналізу і аудиту". Надзвичайно цікава та неординарна особистість. Аліса - це та людина, яка в свої 11 років вже прочитала ті твори класики, до яких в людей " не доходять руки" і в 30 років. Поспілкувавшись одного разу з цією дівчиною, починаєш бачити раніше приховані від тебе сторони нашого світу.
Роман Сендзюк
Сендзюк Роман- актив парламентської групи економічного факультету, обдарований хлопець, який чудово проявляє себе в навчанні, музиці та безперечно, поезії!
Вашій увазі представлена одна із натхненних робіт Романа!
***
І знову день, і знову сподівання,
Що не почую тих старих нових причин -
Тих фраз, що практикують катування,
Яких "в народі" просто звуть -
Слова прощання.
І ось цей смуток не збереш зі всіх билин,
З усіх тих книг, де дивне зло панує,
З усіх тих найсмутніших чорних днин,
З усіх скорбот
І найгіркіших вин.
І цим усім мене мій страх цілує
Та хоч я вже не знаю - де і як
Бо відчуваю - щось в мені вирує
Бо бачу й знаю - мить -
І дотик твій відчую.
І ось ця зустріч - радісна однак,
Та я не немов на каторзі своїй стою.
І хочу навіть в Бога запитатись - де і як
так можна закохатись, щоб жити вічність.
Але без життя ознак.
В завершення хочеться процитувати уривок із мого улюбленого вірша: "Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (творчість Ліни Костенко). Надихайтеся прекрасним та даруйте цьому світові море щирих та сповнених позитивом посмішок!
...to be continued...